Розмова про феномен українського батярства з істориком Володимиром Окаринським

Батяр – щось такого львівського, разом з ґварою, гальбою і кобітою… Так кажуть львів’яни, і в таке вже вірять по всій Україні. Та не всюди. Принаймні в давніші десятиліття про них знали й в инших містах.

А ще раніше про батярів не знали у Львові. Або знали «не тих» батярів. То які були тоті злоті батяруси у Голиції і Голодомерії? А може, яндруси, антеки, махабунди…, та инші варіяти. В Коломиї, Бориславі, Перемишлі, Львові і Тарнополі. Ще й може, польські, українські і єврейські? Пуцуйте мешти і шнуруйте на рандку, де поведемо балак про батярів та їхні локальні (й почасти національні) різновиди, про їхні добрі й недобрі риси, про їхню участь у неоднозначних подіях і про їхню націоналізацію, прихватизацію і мітологізацію.