Виставка Наталі Дідик

Живописні роботи та об’єкти, зав’язані навколо жіночності в різноманітних її проявах, станах і модифікаціях. Тьмяне світло, шелест березового гаю, співи канарок, пастельні кольори та багато білого…

— Це жіноча виставка. На всіх живописних роботах юні жінки. Мені цікаво з ними працювати — їхньою пластикою, виразами обличчя, лініями рук. Ось вагітна — вона сидить, думаючи про щось, можливо, про те, що буде з нею завтра.
— Не розмірковую над тим, чому саме я щось роблю. Просто занурююся у процес, і думаю, як зобразити те чи інше. Тому не скажу, що поштовхом до роботи є якась ідея — першим поштовхом є бажання творити. Найцікавіше для мене — процес творення, тому тепер, коли все зроблено, відчуваю скоріше не полегшення, а пустоту. Виникає запитання, що робитиму далі.
— Головний колір білий: мені хочеться світлого, легкого. Коли малюю, пробую багато кольорів, але тло все одно потім роблю білим. Певне, все сидить всередині. Можливо, так хочу принести світле і в своє життя.
— Виставка атмосферна — не просто експозиція зробленого. Тьмяне світло, звуки занурюють в атмосферу інтимності, спокою, легкості й вмиротворення, це як прогулянка у весняному гаю.
— Живописні роботи у металевих рамах — хотілося поєднати легкість полотен (у кольорі та предметі зображення) із важкістю багета. Ще один момент — між рамою та полотном є вільний простір. Робота не затиснена, вона ніби висить у повітрі.
— Стосовно об’єктів. Зроблені вони з гіпсу. На відміну від живопису, з ним почала працювати недавно. Цей матеріал довго асоціювався мені виключно з ужитковими речами. А потім мене вразили роботи одного митця. Мені сподобалася біла глина — її пластичність, м’якість, колір. Дмитро Стецько радив спрощувати роботи – не робити обличчя реалістичними. Але послухалася та зробила по-своєму. Так з’явилося кілька робіт із жіночими обличчями. Кольоровою гамою вини перегукуються із живописом — та сама пастель, ніжність ліній та відтінків.